З початку Росія оголосила про відведення військ, а тепер загрожує "заходами військово-технічного характеру". Що відбувається? Пояснить дипломат

РФ незадоволена гарантіями безпеки, наданими США, та загрожує "заходами військово-технічного характеру". А буквально 2 дні тому, 16 лютого, Москва оголосила про відведення своїх військ від кордонів України. Про що говорить різка зміна риторики та до чого готується Україна?

  МЗС Росії 17 лютого вручило послу США Джону Саллівану реакцію на американську відповідь щодо проекту договору цих країн про гарантії безпеки в Європі. У 10-сторінковому документі представники Росії кажуть, що США «не дали конструктивної відповіді на базові елементи підготовленого російською стороною проекту договору зі США про гарантії безпеки». І що Росія буде змушена відреагувати. Що це означає?

 Пояснить ситуацію колишній посол України в Австрії Олександра Щербу, дипломата та надзвичайного та повноважного посла України в Австрії з листопада 2014 року. Це скорочена та відредагована для ясності версія інтерв'ю.

Росія стверджує, що Америка не дала гарантій безпеки і що вона змушена реагуватиме «заходами військово-технічного характеру». Що це означає?

Ця заява з'явилася одночасно з обстрілом української території на Донбасі. Росія продовжуватиме агресію, яка триває вже вісім років, розгойдуватиме країну зсередини.

Ми бачили атаки хакерів на цьому тижні, вони вписуються в «військово-технічні заходи». Далі можливі різноманітні провокації. Режим у Москві на вигадку хитрий.

Повномасштабний наступ малоймовірний. Розвідка США оперативно оприлюднює плани Росії. Це впливає на ситуацію.

Якщо Путін зважиться на вторгнення – це буде найпопулярніша війна в історії сучасної Росії. Для Путіна вона буде не менш катастрофічною, ніж для України.

Є два фактори, які стримують Путіна: наша готовність чинити опір і тиск західних країн.

Буквально вчора Росія говорила про відведення військ. Що змінилося?

Це є тактика розхитування ситуації – відводити війська і потім повертати їх на позиції. Росія намагається бути непередбачуваною. Це посил нам і всьому світу – мовляв, спробуйте вгадати наш наступний хід.

Головна вимога Росії – не допустити вступу Грузії та України до НАТО. Чи може США піти на це?

Це вимога ХIХ століття, а ми таки живемо у ХХI столітті. Великі держави вже не ухвалюють рішення за інші країни. Якщо Росія хотіла запобігти цьому вступу, то не потрібно було окупувати Крим та частину Донбасу. За цей час підтримка НАТО в Україні зросла з 15 до 60%.

Орієнтація на НАТО та ЄС – це вже маркер українського патріотизму. Ні зовні, ні внутрішньо вирішити це питання не вдасться.

Росія говорить про військову загрозу з боку НАТО – це блеф чи реальна небезпека?

Вони чудово розуміють, що жодної загрози з боку НАТО немає. Мета Росії – це відродити СРСР нових кордонах. Путін вважає, що це буде його історичне досягнення. Зараз у міцному альянсі з Росією знаходяться Білорусь, Казахстан, Вірменія.

Чи призведе ескалація в Україні до напруги в Європі?

У Європі живуть із переконанням, що Путіну потрібна Україна та країни, які раніше були членами СРСР, а не Європа. У Європі не вірять у концепцію «сьогодні Україна, а завтра ми».

Якщо Путін піде на окупацію України, це дестабілізує ситуацію в Європі. Україна, яка могла стати простором зростання для Європи, стане простором нестабільності. Ніхто у цьому не зацікавлений. Це достатня нагода підтримувати Україну.

Наскільки Україна близька до НАТО?

Україна має готовність і сміливість вступати до НАТО. На Заході цієї мужності немає. Його не було раніше, а зараз поменшало. Багато хто на Заході наляканий цією ситуацією. Цей страх Захід видавлюватиме по краплині ще багато років.

Останні два місяці діалог по Україні триває між США та Росією. Україні потрібно активніше розпочинати цю дискусію?

Україні потрібно довіряти своїм партнерам. США сьогодні усіма діями показують, що є надійним партнером України. Усі свої дії вони узгоджують із нами.

Усі розмови про втрату Україною суб'єктності не мають сенсу: нікому наша суб'єктність не потрібна. Такі розмови приємно слухати Росію та українських політиків, які хочуть розіграти цю карту.

Чи можуть США та Європа ввести санкції, не чекаючи ескалації?

Сьогодні всі розуміють, що Путіну вірити не можна. І ця ситуація не грає на руку Росії. Раніше були чиновники, які заплющували очі на витівки Путіна. Сьогодні мізерно мало коло тих, хто може сказати «я підтримую Путіна». Зараз люди або мовчать або змінюють свою позицію.

Колишній віце-канцлер Німеччини Зігмар Габріель, який раніше виступав на підтримку Путіна, говорить про зупинку «Північного потоку – 2» у разі ескалації.

Лінія між добром та злом сьогодні очевидна. Путін розставив усі крапки над «і».

В Офісі президента говорять про відродження Мінських домовленостей. Це правильна платформа для діалогу?

Мінськ – спочатку слабкий майданчик для переговорів. У документі йдеться про те, що Росія – не агресор, а посередник. Коли Росія масово почала роздавати паспорти на окупованих територіях, вона де-юре підтвердила окупацію. Україні треба про це говорити вголос.

Мінські домовленості виконали свою функцію – дозволили зупинити наступ. Нині потрібен новий майданчик. Не можна будувати світ на великій брехні.

джерело: forbes.ua